2017

Филиал известной Школы фотографии Виктора Марущенко в Ужгороде

Павло Білецький: «Світло і тіні закарпатської фотошколи»

Ремесло фотографа є, можливо, одним з найдивовижніших. Саме завдяки вправності майстра фотоапарату фіксуються найяскравіші моменти навколишнього світу. Щоправда, попри все розмаїття жанрів фотографії, сучасний професіонал повинен дотримуватися рамкок певної спеціалізації, тоді як, приміром,  майстер живопису може собі дозволити творити в різних жанрах, — від парадного портрета і морського пейзажу до фрески і гравюри. Сьогодні завдяки цифровим технологіям у фотографа з'явився новий спектр робіт: обробка знімків за допомогою спеціальних програм, що дозволяють робити з фотографією все що завгодно, прибрати будь-які дефекти, згладити всі недоліки і взагалі втілити найнеймовірнішу фантазію. Однак в цьому полягає й основна біда сьогоднішньої фотографії — стверджує гість редакції, відомий ужгородський фотограф Павло Білецький.

— То ти вважаєш, що сучасні технології більше шкодять, аніж приносять користі у фотосправі?

— Ну, я ж не ретроград… Справа не в технологіях, а в тому, як і для чого їх використовувати. Чомусь кожен, хто придбав цифровик і навчився відрізняти openвід stop,  дуже скоро починає відчувати себе справжнім професіоналом. Чомусь нікому не спадає на думку, що для успіху в сучасній фотографії недостатньо хорошої апаратури і початкових знань техніки побудови кадру. Можливо, при певній наполегливості й можна робити фото для невибагливих закарпатських новинок, однаксерйознийпрофесіоналізм вимагає окрім чисто утилітарного, технічного підходу до справи, ще й постійноговдосконеннясвоєїмайстерності.

— Але якщо мова тільки про вигіднухалтурку?..

— То, Бога ради, не корчіть із себе Анну Войтенко і Стенлі Гріна в одному флаконі. Адже, придбавши ручку, ніхто не починає вдавати з себе письменника. А у нас, наприклад, тільки на останню «Битву фотографів» зголосилося понад 200 чоловік. А потім бачу – вони вже знімають весілля, презентують себе великими майстрами фотокамери. Звісно, у нас є гарні  професіонали, але молоді серед них – катма.

— Можливо, все через те, що у нас навчають чому завгодно, але немає навіть елементарних фотогуртків?

— Фотогуртків дійсно нема, але коріння цієї проблеми сягає набагато глибше: наші фотографи мають серйозні прогалини в тому, що називається візуальною культурою. Робота має бути побудована так, щоб авторське емоційне послання  за допомогою візуальних образів легко перебороло мовні бар’єри між різними людьми, формувало загальний інформаційний простір єдиного культурного поля. До цього додам, що часто стикаюся із тим, що роботи намагаються прикрасити. Наприклад, той не ужгородський фотограф, хто немає фото Ужгорода. Причому, роботи так прикрашені в фото шопі, що туристи, потрапляючи до міста, спочатку не розуміють, чи туди вони приїхали. Тож це ще один прояв деградації фотосправи.

— Будемо вважати, що твої колеги не поб’ють тебе за таку категоричність. Знаю, що маєш свою фотошколу, вірніше, представляєш на Закарпатті школу імені Віктора Марущенка…

— Так, київська фото школа вже незабаром матиме 10 років, наша порівняно молода, однак єдина, де молодь професійно навчається фотографії. За задумом засновника,  навчання складається з двох курсів – базового та поглибленого.  Учні повинні мати базові знання фотографії, знати як фотографувати автомобілі, щоб не було бликів чи як знімати воду. Базовий курс триває 4 тижні по два заняття щотижня. Поглиблений – 15 занять. Окрім самих лекцій передбачено багато домашніх завдань (наприклад сфотографувати «сумне» яйце і «веселе» яйце). Навчання коштує 1200 гривень, насамкінець для курсантів передбачені дипломні роботи, під час яких вони роблять зйомкина задану тематику, а згодом на основі їхніх робот робитиметься виставка..

— Але чи будуть ці фотографи востребувані на нашому ринку? Тим більше, тим сам якось у розмові казав, що в нас, приміром, немає жодного документаліста чи майстра по інтер’єрам…

— Сподіваюся, що наші курсанти отримують досить професійні знання, аби бути конкурентноспроможними..  Більш менш у нас востребувані  фотографи, які працюють в медіа. Фактично залишаються безробітнимиті, хто працює в комерційній фотографії та продакшн-фотографії. Така ситуація склалася через низький рівень замовників і, головне,  відсутністьарт-простору. Для порівняння: у Берліні – понад 200 фотогалерей, в Києві — одна PinchucArtCentre . У нас не знайдеш жодної.  А потім дивуємося із ситуації, що імідж Закарпаттю роблять кияни. Наприклад, Анна Войтенко створилаперсональнийпроект, розгорнутийв об'ємі великої виставки і презентувалакнигу на основі робіт, зроблених у нашій хустській Ізі. Для цього вона побувала в селі аж чотири рази! 

     Відомі фотографи світу, а їх, повір, не так і мало, заробляють шалені гроші. І не тільки ті, що працюють в модельному бізнесі, як у нас прийнято вважати. Приміром,  важко знайти фотографію роботи американки Сінді Шерман дешевше, ніж за 50 тисяч доларів. У 1996 році Нью-йоркський музей сучасного мистецтва придбав повний комплект «Кадрів з фільмів без назви» за мільйон, а через кілька років одна з фотографій цієї серії була продана за 190 тисяч. В 1995 році Шерман отримала  стипендію фонду Макартурів, більш відому як «Грант для геніїв» – 500 тисяч доларів.

— Ну що ж, зрештою, я знаю, в якому напрямку треба рухатися сучасному фотографові. Дякую за розмову і бажаю побільше «Грантів для геніїв».

Міла Недєльська "Журналіст Закарпаття"